РОДИННЕ СВЯТО

«УКЛІН ВЕЛИКОМУ ПОЕТУ»

Діти заходять до залу, шикуються півколом біля портрета Т.Г.Шевченка.

Дорослі співають пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Т.Г.Шевченка.

Виходить дитина, батько, матір і дід.

Дитина: Любий тато, милий тату,

Ти скажи, навіщо хату

Рушниками повбирали,

Ніби в свято Великодня?

День який у нас сьогодні,

Що квіток от так багато?

Батько: Так у нас сьогодні свято!

Дитина: Діду милий, діду сивий,

Ти чого такий журливий?

Дід: Бо старий я, а в нас – свято!

Дитина: То яке ж бо свято нині?

Мати: То Тарасове, дитино!

Знай колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко…

Дитина: Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідная країна!

Ведуча: Іде весна, іде весна,

Мов квітонька прекрасна.

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

Пісня «Встала весна»

Ведуча: Діти!Щороку на початку березня Україна вшановує свого геніального поета, якого навивають Великим Кобзарем. Сьогодні і ми розповімо про його життя і творчість, а ще- пригадаємо звичаї українського народу, вірним сином якого був Т.Г.Шевченко. Він народився на українській землі, під українським небом.

- А тепер уявімо, що колись давно, дев’ятого березня, у бідній селянській родині народився хлопчик. Своє тепло, свою любов і ніжність передавала матуся синочкові, співаючи йому колискові.

(Входить мати , сідає біля колиски)

Мати: Ой, сину, мій сину,

Моя ти дитино,

Чи хто кращий

На всім світі,

На всій Україні!

Колискова «Породила мати сина»

Ведуча: Коли дитина підростала і починала вимовляти перші слова, цю подію також відзначали: замітали вербовим віником хату, бо верба благословенна Богом і вимітає усіляку духовну нечисть, запрошували гостей і розкладали на лаві дарунки дитині. Гості уважно стежили? До чого ж потягнеться малеча? До молотка – буде теслярем, до гончарного круга – гончарем. А Тарасик, напевно, наладнався до книжечки – то була Біблія. І через усе своє життя проніс палку любов до слова, до української мови. Пізніше поет напише.

Ну щоб здалося слова….

Слова та голос – більше нічого,

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!

- Тарас ріс розумним хлопчиком, допомагала йому набиратися розуму старша сестричка Катруся. Вони вчили разом лічилки і скоромовки.

- Давайте і ми з вами пригадаємо лічилки та скоромовки, що вчили

Дитина: Раз, два, три, чотири!

Мене грамоти учили,

Не читати, не писати,

Тільки в ляль очки пограти!

Киця ляль очку розбила,

Мама киценьку побила.

Коли тато це узнав,

Киці вушка наскубав.

Дитина: Раз, два, три, чотири, п’ять –

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що робити?

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

Дитина: Хитру сороку спіймати – морока,

А на сорок сорок - сорок морок.

Танок «Як би мені черевички»

Ведуча: Дотримувалися в Україні й такого звичаю: ввечері дитина давала батькові й матері звіт, що доброго зробила за цей день і чи гідна вона того, щоб їй дали їсти. А які добрі справи зробили ви сьогодні?

Діти:

- Я підмела в домі підлогу;

- Я помив посуд;

- Я застелила ліжко;

Ведуча: Як і вся діти, любив маленький Тарасик гратися. Нумо й ми пограємо.

Гра «Галя по садочку ходила»

Ведуча: В Україні дітей змалку вчили шанувати батьків. Маму й тата називали на «ви». Діти слухалися свою матір та татуся, не ображали їх, допомагали у роботі.

- Тарасові батьки були кріпаками. Вони тяжко працювали на пана з ранку до ночі, але зодягнутися і прогодувати свою велику родину були неспроможні. Послухайте як сам Шевченко писав про своє життя. Він рано залишився сиротою: коли йому було дев’ять років, померла мати, а за два роки не стало батька.

Дитина: Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися, -

Хоч з гори та в воду!

Дитина: У тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло…

Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Ведуча: Ще дитиною Тарас почав малювати і писати вірші. Коли служив у пана, потайки змальовував картини. У Петербурзі молодому Шевченкові пощастило: друзі викупили його з кріпацтва, і він вступив до академії вчитися на художника.

- Подивіться на його картини: як гарно він малював! Вже наприкінці життя його було вшановано званням академіка. Але найбільше знає і любить Україна Т.Шевченка як свого великого поета.

Пісня «Зоре моя вечірня»

Мати: Хто, скажіть – бо, міг гадати,

Що в такій неволі

Збереглись скарби в Тараса,

Незнані ніколи?

А була його багатством,

Хистом небувалим

Дивна пісня, що із серця

У світі вітала.

І пішли слова Тараса

Мандрувати всюди –

Просто в серце западали

Кріпацькому люду.

Ведуча: Т.Шевченко писав про долю й неволю свого народу, про його славне минуле. Вірші поета були видані окремою книжкою, яка називається «Кобзар». Люди плакали, коли читали їх чи слухали, бо в цій книжці велика сила і мудрість. Щирі слова, пройняті великою любов’ю до України, усім припадали до серця.

Дитина: У вікні любисток, на підлозі м’ята.

У простій оправі – книга серед книг.

Наче щедре сонце оселилось в хаті,

Як велике щастя, стало на поріг!

Мудра, світла книга – то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято біло коровай.

І пішло подвір’я з прадідського час:

Як «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай!

Коментарi